Йде перевертом весь світ,
Одуріли баба й дід,
Кінь гіржить, реве корова,
Тут нагода є чудова.
Доки в школі вчаться внуки,
Підхопили ноутбуки,
Мишка, аж в руках рипить,
З голоду кабан кричить.
Кричать кури куд-кудак,
Скільки буде цей бардак,
Собака виє, кіт нявчить,
Гусак у вирій геть летить.
Коза видерлась на хлів,
Козел з ляку онімів,
Дід воює, як Сталоне,
Кров у жилах, аж холоне.
Баба скрізь кота шукає,
А свій з голоду здихає,
Ось такий іде процес,
Уперед летить прогрес.

Потемніло – іде дощ,
Баба варить в печі борщ,
Дід ще спить, така погода,
Дощ іде, бабі не шкода.
Нехай спить та не коптить,
Ще настане ота мить,
Буде лазити бурчати,
Краще йому іще поспати.
А борщ пахне на весь двір,
Пес гарчить, як лютий звір,
Хто це суне в таку рань,
Баба вибігла, як лань.
Кум за клямку вже шкребеться,
Не з добра це їй здається,
Суне в хату, як віслюк,
Чує баба знову стук.
Кум Данило пре до хати,
Чим їх буду пригощати,
А щоб гарно пригостити,
Треба це ще заробити.
В відрах вже води немає,
Нехай дід ще подрімає,
Кумам відра до криниці,
Десь є пляшка на полиці.
Сало в банці, часничок,
Є солоний огірок,
Як відкрив дід своє очі,
Щось сказати бабі хоче.
Потягнуло мову вмить,
Може він насправді спить,
На стіл баба накриває,
Немов горличка літає.
Що за свято, тут хтось йде,
В відрах воду хтось несе,
Йдуть куми для них цей пір,
Зіскочив з печі, мов той звір.
– Що, стара, знайшлась пляшина,
А я, мов мала дитина,
Вірю тобі, що немає,
Совість, де твоя блукає.
– Годі, діду, схаменися,
В календар ти подивися,
Скільки люди мізкували,
Скільки голову ламали.
Конституція у нас,
Сто грам випити вже час,
Де брехня, де правда тут,
Скаже вже нам Божий суд.
Вип’ємо чарку, вип’ємо дві,
Може ще сказать кумі,
Куми, мовби оніміли,
Потім всі загомоніли.
Не злякав нікого дощ,
Був смачний у баби борщ,
Вміють люди погуляти,
Ще б тих свят домалювати.